«І тепер вони знають, що ми їх знайшли». Тієї ж секунди чорний фургон зовні рвонув із місця.
«Всі пости! — вигукнув Марк. — Підозрювані тікають!» Рекс загавкав, ніби підтверджуючи слова господаря. Його очі зблиснули рішучістю. І вся команда знала: полювання тільки почалося.
Фургон різко зірвався з місця, вереск шин прорізав повітря. За скляними стінами аеропорту в одну мить спалахнули сині та червоні вогні патрульних машин. Марк стиснув рацію в руці: «Контроль! Це офіцер Шевченко. Підозрілий фургон рухається до східного виїзду. Негайно блокуйте периметр!»
Рекс загавкав, рвучись уперед, ніби готовий був сам кинутися в погоню. Решта собак напружилися, хвости опущені, очі спрямовані назовні. Їхні інстинкти працювали безпомилково. Небезпека була поруч. «Дмитренко, залишаєшся з жінкою і дитиною, — наказав Марк. — Я йду до другого виїзду».
Марк зірвався з місця, разом із двома офіцерами вибіг до оглядових дверей, де вже чергували співробітники безпеки. Через товсте скло він бачив, як фургон мчить доріжкою для техобслуговування, прориваючись до запасного виходу. «Перехопіть!» — рявкнув він у рацію. Сирени зовні загудели. З-за рогу вилетіли дві поліцейські машини, загородивши дорогу.
Але фургон різко повернув, трохи не зачепивши паливний бак. З вікна показалася рука, щось блиснуло і полетіло в бік патруля. Стався хлопок — несильний, але досить гучний, щоб відкинути одну машину на узбіччя. Марк притиснувся до стіни, прикриваючи голову. «Вони озброєні! — крикнув він. — Обережно!»
З рації пролунав голос Дмитренка: «У нас тут теж рух. Один із підозрюваних усередині терміналу!» «Тримай їх на місці!» — відповів Марк і кинув погляд на Рекса. «Пішли, партнере!» Пес зрозумів без слів, і разом вони рвонули назад всередину.
У коридорі все ще миготіли тривожні лампи. Людей уже евакуювали. Повітря було просякнуте запахом озону і страху. «Контроль, онови дані щодо підозрюваного!» «Чоловік у синій куртці, середній зріст, біжить до багажної зони».
Марк повернув праворуч. Рекс ковзав поруч: вуха притиснуті, тіло як пружина. З-за колони донісся шум — глухий удар, потім гуркіт валізи, що падала. Рекс миттєво рвонув уперед, низько пригинаючись. «Стій! Поліція!» — крикнув Марк.
Але фігура вже зникла за рогом. Рекс метнувся за нею. З-за повороту донісся гавкіт і глухий звук боротьби. Коли Марк добіг, підозрюваний уже лежав на підлозі обличчям донизу, а Рекс тримав його за рукав, не завдаючи шкоди, але не відпускаючи. Марк швидко одягнув наручники.
Чоловік був блідий, у його очах читалася лють. «Хто ти? Хто дав тобі цього ведмедика?» — різко запитав Марк. «Не зрозумієш, — прохрипів той. — Вже пізно». «Що пізно? Відповідай!»
Чоловік тільки усміхнувся і перевів погляд на вікно. Марк обернувся: за склом усе ще рухався фургон. Раптово спалах, короткий гуркіт — фургон врізався в огорожу. «Контроль! Підтвердіть!» — Марк притиснув рацію до вуха. «Підозрювані нейтралізовані. Фургон зупинено», — донеслася відповідь.
Рекс загавкав, ніби підтверджуючи: перемога близька. Але в ту ж секунду Дмитренко знову вийшов на зв’язок: «Марку! У нас проблема! У багажній зоні знайшли сумку! Сканер показує сліди небезпечних речовин».
Марк зблід. «Всіх вивести! Швидко!» Він передав затриманого іншому поліцейському і сам зірвався з місця. Рекс мчав попереду. Дорогою вони минули розгублених офіцерів і схвильованих людей.
Дмитренко стояв біля стіни, поруч із ним — вибухотехнік у важкому костюмі. Сканер миготів тривожним червоним світлом. «Скільки часу у нас?»
Коментування закрито.