Він зовсім нікуди не квапився в цю пізню годину. Спочатку один механізм, потім другий, потім усі інші. Кожна деталь дбайливо поверталася строго на своє законне місце.
Коли все було знову повністю зібрано, старий перевірив результат. Він оцінив ідеальний баланс ваги у своїх мозолястих руках. Потім він ледь кивнув сам собі й поклав предмет на стіл.
Потім він узяв одну з важких світлошумових шашок. Його міцні пальці дуже обережно провели по гладкому холодному металу. Він перевірив надійність кільця й зважив предмет у долоні.
Переконавшись у справності, він обережно поклав її назад. На столі лежав майже десяток таких самих корисних пристроїв. Старий дуже довго й уважно дивився на них.
Потім він повільно підвівся зі стільця й підійшов до вхідних дверей. Ніч надворі була неймовірно тихою й безтурботною. Над сонним селом висіло темне небо, густо всіяне яскравими зорями.
Десь далеко й дуже монотонно шуміли високі сосни. Холодне нічне повітря приємно пахло сирою землею. А ще в ньому відчувався слабкий запах диму з пічних коминів.
Старий зробив упевнений крок у свій темний двір. Він стояв цілком нерухомо, уважно дивлячись у бік порожньої дороги. Його обличчя залишалося неймовірно спокійним у місячному світлі.
Але його погляд був дуже важким і пронизливим. Цей чоловік прожив дуже довге й непросте життя. І за це життя він бачив досить найрізноманітніших подій.
Він чудово розумів одну дуже просту, але важливу життєву річ. Іноді зло приходить саме туди, де люди звикли жити мирно. І тоді неодмінно хтось має знайти в собі сміливість зупинити його.
Інакше це зло пустить глибоке коріння й залишиться там назавжди. Старий важко зітхнув і повільно повернувся до своєї теплої хати. Він зовсім не спав майже всю цю довгу ніч.
Іноді він мовчки сидів біля вікна й дивився на дорогу. Іноді виходив подихати свіжим повітрям у двір. Але більшу частину часу він просто чекав світанку.
А вранці село прокинулося набагато раніше звичного часу. Люди обережно виходили у свої двори й тривожно дивилися на дорогу. Ніхто не говорив уголос про те, чого всі вони так чекали.
Але гнітюче очікування буквально висіло в ранковому повітрі. Яскраве сонце дуже повільно піднялося над крайкою густого лісу. Минув один томливий і довгий час.
Потім непомітно минув іще один такий самий час. І раптом спершу з’явився той самий звук. Далекий, дуже низький і моторошно знайомий звук.
Це був гул потужного автомобільного двигуна. Хтось із мешканців першим помітив хмару сірої пилюки над дорогою. «Вони їдуть», — приречено прошепотів блідий чоловік біля паркану.
За кілька коротких секунд із-за крутого повороту показалася перша машина. Вона була велика, чорна й дуже зловісна. За нею впритул їхала друга така сама машина.
Вони їхали неймовірно впевнено й зовсім не знижували швидкості. Ніби приїжджі вже вважали це тихе село своєю особистою територією. Машини різко зупинилися на тому самому місці, що й учора.
Дверцята з гучним ляском розчахнулися в різні боки. Ті самі люди вийшли із салонів назовні. Ті самі нахабні обличчя й ті самі зневажливі погляди.
На їхніх губах грали ті самі самовпевнені усмішки. Кремезний ватажок цієї групи зневажливо оглянув зачинені хати й усміхнувся. «Ну що, приготували нам данину?» — голосно крикнув він.
Він говорив дуже голосно, щоб його чули абсолютно всі мешканці. Ніхто з селян не вийшов йому назустріч. Двері всіх хат залишалися наглухо зачиненими на всі засуви.
Чоловік злобно хмикнув і рішуче пішов просто вперед. «Нічого, зараз ми з вами поговоримо зовсім по-іншому». У цю саму мить десь на околиці села тихо скрипнула хвіртка.
Літній старий дуже впевнено вийшов на курну дорогу. Він ішов цілком спокійно й максимально розмірено. Жоден м’яз на його суворому обличчі навіть не здригнувся.
У руках у нього було його підготовлене надійне спорядження. Приїжджі помітили його появу на дорозі далеко не відразу. Але коли вони його побачили, то різко зупинилися на місці.
Кремезний чоловік здивовано й злобно примружився. «А це ще хто такий тут знайшовся?» Старий зупинився за кілька десятків кроків від їхніх машин…
