Один із непроханих гостей грубо штовхнув літнього чоловіка в груди. «Кажуть, ви тут дуже непогано живете», — зловтішно всміхнувся інший приїжджий. Його чергова усмішка була цілком холодною й абсолютно порожньою.
«Тепер тут буде зовсім новий порядок», — він обвів важким поглядом усі сусідні хати. «Кожен, хто живе на цій землі, платитиме нам». Ніхто з присутніх не наважився йому відповісти.
Лише легкий вітер пройшовся курною сільською дорогою. За тонкими фіранками миготіли перелякані людські обличчя. Місцеві люди дивилися на те, що відбувалося, цілковито мовчки.
Вони надто добре знали природу таких приїжджих людей. Тих, хто приїздить на чорних машинах, говорить лише наказами й носить із собою зброю. Такі люди ніколи не приходять сюди просто поговорити.
Такі люди приходять лише для того, щоб забирати чуже. Один із приїжджих зайшов у двір і ногою відкинув убік повне відро чистої води. Інший чоловік почав безцеремонно відчиняти старі двері сараю.
Старий спробував щось заперечити, але зовсім не встиг. Його знову дуже грубо й сильно штовхнули назад. Він утратив рівновагу й важко впав на дерев’яний ґанок.
Приїжджі голосно й дуже злобно розсміялися. Їхній знущальний сміх пролунав особливо гучно в тиші, що повисла над селом. Кремезний чоловік обернувся й крикнув так, щоб чули абсолютно всі довкола.
«Слухайте мене дуже уважно!» — голосно промовив цей чоловік. Він повільно й загрозливо вказав рукою на хати, що стояли довкола. «Уже завтра ми сюди повернемося».
Він говорив дуже повільно, навмисне підкреслюючи кожне своє слово. «Підготуйте свої заощадження. Підготуйте весь свій цінний товар».
«Хто не заплатить свою частку, — він злобно всміхнувся, — у того хата згорить дотла». Інший чоловік самовдоволено й голосно пирхнув. «Усе ваше село дуже швидко навчиться стояти перед нами навколішки».
Ніхто з місцевих так і не вийшов їм назустріч. Ніхто не став із ними відкрито сперечатися чи лаятися. За хвилину потужні двигуни знову гучно заревли.
Машини різко розвернулися й поїхали в бік лісу. Вони залишили по собі лише клуби пилюки й дуже важку тишу. Двері в усіх хатах повільно й зі скрипом зачинилися.
Люди й далі перелякано мовчали, не виходячи надвір. Але всі вони чудово розуміли лише одне. Уже завтра ці люди неодмінно повернуться назад.
І тоді ситуація для всіх стане значно гіршою. Приїжджі були цілком упевнені, що все село дуже злякається. Вони чекали, що люди покірно віддадуть усі свої гроші.
Вони думали, що тут живуть лише слабкі старі й дуже тихі селяни. Але вони не знали однієї дуже важливої речі про ці місця. На самому краю села, в старій дерев’яній хаті біля соснового лісу, жив один старий.
Він завжди був дуже спокійною й мовчазною людиною. Удень його можна було побачити лише за найзвичайнішими господарськими справами. Він спокійно колов дрова, лагодив старий паркан або просто сидів на ґанку.
Мало хто в селі знав подробиці його далекого минулого. Але найстаріші мешканці села ще пам’ятали ці факти. Багато років тому цей чоловік захищав рідну землю.
Він був справжнім і дуже досвідченим партизаном. І після тих важких років він не забув своїх навичок. Коли шум моторів остаточно розчинився за поворотом, село ще довго залишалося нерухомим.
Ніби сама земля уважно дослухалася, чи не повернуться машини просто зараз. Лише вітер дуже обережно перекочував пилюку порожньою дорогою. Люди не наважувалися виходити на вулицю одразу.
Спершу повільно прочинялися двері, потім з’являлися тривожні обличчя. Хтось дуже тихо перекидався словом із сусідом через дерев’яний паркан. Розмови були дуже короткі й максимально приглушені.
Усі місцеві мешканці розуміли одне й те саме. Ця пригода була лише самим початком великих проблем. Старий, якого грубо штовхнули на ґанку, усе ще сидів на сходинці.
Він дуже важко дихав, приходячи до тями після падіння. Його сусід підбіг і обережно допоміг йому підвестися на ноги. Двері хати скрипнули, і хтось дбайливо приніс кухоль води.
Ніхто не смів говорити голосно чи обурюватися. В очах людей читалося те саме важке почуття. Воно з’являється там, де закон давно перестав захищати простих людей.
Це була гірка суміш сильного страху й цілковитого безсилля. «Вони точно повернуться…» — дуже тихо сказав хтось із натовпу. Це коротке слово важко повисло в напруженому повітрі.
Ніхто навіть не намагався з цим сперечатися. Усі чудово знали сувору правду життя. Такі люди завжди повертаються назад.
Вони приїжджають один раз, щоб просто придивитися й налякати. Потім вони приїжджають, щоб забрати своє силою. А потім вони забиратимуть уже все…
