«Ні, не самі по собі», — погодився він. Чоловік дуже важко й приречено зітхнув. «Значить, до нас можуть приїхати ще серйозніші люди».
Старий зробив дуже повільну й глибоку затяжку. «Так, цілком можуть», — відповів він. Ці прості слова прозвучали неймовірно спокійно.
Але від цього спокою чоловікові стало тільки важче на душі. Він нервово провів рукою по своєму втомленому обличчю. «І що нам тоді всім робити?»
Старий деякий час мовчав. Він уважно дивився на дорогу, яка йшла за поворот. «Тоді все буде так само, як і сьогодні», — дуже тихо сказав він.
Чоловік усе зрозумів з інтонації цієї відповіді. Він мовчки кивнув і більше нічого не став запитувати. Іноді такі короткі відповіді говорять значно більше за довгі розмови.
Коли сусід пішов, старий ще дуже довго сидів на лавці. Західне сонце вже остаточно сховалося за густим лісом. Село поступово й невідворотно поринало у вечірні сутінки.
Десь далеко за хатами знову загавкав собака. Високі сосни дуже тихо й тривожно шуміли на вітрі. Старий докурив і повільно підвівся зі свого місця.
Він зайшов до своєї хати й відчинив стару дерев’яну скриню. Там лежали речі, яких він не торкався вже багато років. Він дістав звідти свої старі, але надійні резервні запаси.
Там були армійський ремінь, польова сумка й іще кілька світлошумових шашок. Він не квапився, ретельно перевіряючи кожну річ. Він обережно склав усе це в нову брезентову сумку.
Старий чудово розумів: якщо їхній головний бос вирішить приїхати сам, розмова буде короткою. Він узяв сумку й знову вийшов у прохолодний двір. Сонце вже остаточно сіло за обрій.
Село повністю поринуло в густі сутінки. Старий підійшов до свого дерев’яного сараю. Він оглянув старі дошки, перевірив хвіртку й обійшов двір.
Опівночі все село знову поринуло в глибокий сон. Але цього разу старий навіть не намагався лягти спати. Він сидів біля темного вікна й уважно дивився на дорогу.
На столі поруч із ним лежала підготовлена сумка. Іноді він вставав і тихо виходив у двір для перевірки. Ніч тяглася неймовірно повільно й томливо.
І раптом десь дуже далеко, за лісом, з’явилося яскраве світло фар. Спочатку одна пара, потім одразу друга, потім третя. Ціла колона машин рухалася в напрямку села.
Вони їхали дуже повільно, але максимально впевнено. Їхні фари безжально різали нічну темряву. Колона невблаганно наближалася до сплячого села.
У хатах сусідів було цілком темно, усі спали. Лише старий біля вікна помітив це наближення першим. Він повільно підвівся зі свого стільця.
Він тихо сказав сам собі: «Отже, все-таки приїхали». Він узяв свою брезентову сумку й вийшов у холодний двір. Він був цілком готовий до цієї зустрічі.
Старий вийшов у двір і зупинився просто біля хвіртки. Ніч була дуже холодною й пронизливою. А курна дорога тепер була яскраво освітлена фарами машин, що прибували.
Машини наближалися одна за одною, шикувалися в ряд. Колона рухалася дуже впевнено й зовсім не квапилася. Було видно, що ці люди приїхали сюди не для довгих розмов…
