Він надто добре знав правила цього жорстокого світу. Ця історія на ранковому бою зовсім не закінчується. Такі організовані люди вкрай рідко зникають безслідно.
Надвечір у їхнє село справді приїхала місцева поліція. Спочатку з’явився звук мотора, що наближався. Потім із-за повороту показалася стара службова машина.
Вона різко зупинилася просто біля узбіччя. Із патрульної машини вийшли двоє втомлених поліцейських. Вони довго й дуже уважно оглядали розбиті автомобілі.
Вони переписали дані всіх людей, що сиділи під охороною. Один з офіцерів постійно щось занотовував у свій службовий блокнот. Інший просто мовчки озирався довкола, оцінюючи обстановку.
Місцеві мешканці стояли неподалік, уважно спостерігаючи за діями влади. Нарешті один із поліцейських голосно запитав: «Хто саме все це зробив?» Кілька людей мимоволі подивилися в бік околиці села.
Відповідь для всіх присутніх була цілком очевидною. Поліцейський простежив за їхніми поглядами й усе зрозумів. За кілька хвилин обидва офіцери підійшли до хати старого.
Хвіртка в його двір була широко відчинена. Старий спокійно сидів на лавці біля хати й гострив свою робочу сокиру. Метал дуже тихо й ритмічно скрипів об точильний камінь.
Він підвів свою сиву голову, коли почув важкі кроки. Поліцейські зупинилися просто перед ним. «Це ваша робота?» — суворо запитав один із них.
Старий деякий час зберігав повне мовчання. Потім він цілком спокійно й просто відповів: «Моя». Поліцейські здивовано перезирнулися між собою.
Вони чекали почути від нього що завгодно: довгі виправдання, гарячі суперечки. Але старий говорив так, ніби йшлося про щось цілком буденне. «Вони приїхали сюди вчора з погрозами, — сказав він.
«Ми знаємо про це», — ствердно кивнув поліцейський. «А сьогодні вони повернулися по гроші», — продовжив старий. Він злегка знизав своїми широкими плечима.
«Я їх чесно попередив про наслідки». Поліцейські знову перезирнулися, вражені його незворушним спокоєм. Один із них повільно обвів поглядом увесь його двір.
Акуратна купа дров, стара чиста хата, тихий ліс за парканом. «У вас є при собі спецзасоби?» — офіційно запитав він. Старий повільно підвівся зі своєї лавки.
«Є», — коротко відповів він. Він зайшов до хати й за хвилину виніс свою сумку зі спорядженням. Поліцейські рефлекторно напружилися, побачивши сумку.
Але старий тримав її цілком спокійно й одразу простягнув уперед. «Забирайте все». Поліцейський узяв сумку й уважно оглянув її вміст.
Другий поліцейський дуже тихо й розуміюче зітхнув. Він подивився на дорогу, де понуро сиділи затримані бандити. Потім він знову перевів погляд на спокійного старого.
«Їх було рівно вісім чоловік?» — ще раз уточнив він. «Так, вісім», — підтвердив старий. Поліцейський трохи помовчав, обмірковуючи почуте.
«Ви чудово розумієте, що за цим фактом проводитиметься офіційне розслідування?» Старий ствердно кивнув. «Я все чудово розумію».
Він знову спокійно сів на свою дерев’яну лавку. «Робіть свою роботу, як належить». Кілька довгих секунд ніхто з них не говорив.
Вечірній вітер дуже тихо ворушив пухнасті гілки сосен. Поліцейський нарешті порушив тишу: «Люди в селі підтверджують, що вони погрожували всім розправою». Старий нічого не відповів на цю репліку.
Цього й не вимагалося, адже всі факти були очевидні. Один із поліцейських із гучним клацанням закрив свій блокнот. «Нам доведеться вилучити все це спорядження як речові докази».
«Забирайте», — погодився старий. «І, можливо, нам доведеться поговорити з вами пізніше у відділку». Старий знову ствердно кивнув. «Добре, я нікуди не їду».
Поліцейські ще трохи постояли у дворі, потім розвернулися й пішли. Вони сіли у свою патрульну машину й поїхали разом із затриманими. Коли вони зникли з очей, у селі знову стало тихо.
Сонце вже хилилося до верхівок темного лісу. Дуже довгі тіні лягли на прохолодну ґрунтову дорогу. Старий деякий час сидів на лавці цілком нерухомо.
Потім він дуже повільно підвівся на ноги. Він узяв свою сокиру й знову підійшов до дерев’яної колоди. Бо життя в селі ніколи не зупиняється надовго…
