«Так, мені ця дитина взагалі нікуди не вперлася». «Уявляєш, мені фігуру псувати, ці розтяжки терпіти». «Та я краще нову сумочку куплю».
«Діагноз я в приватній клініці зробила». «Там за гроші тобі хоч марсіанську лихоманку напишуть». «А Дашка біситься — ну й нехай біситься».
«Квартира ж спільна, виживемо її в дальню кімнату, нікуди не дінеться». Даша завмерла. Олівець у її руці зупинився, не дописавши цифру п’ять.
Вона подивилася на Настю. Дівчинка сиділа навпроти, підвівши очі від зошита. У неї був разюче уважний, недитячий погляд.
«Мамо, вона ж бреше про те, що хвора, так?» — пошепки спитала Настя. «Вона хитра, як лисиця в казці про Зайчикову хатку». Даша повільно усміхнулася.
То була холодна, передчутлива усмішка людини, яка щойно отримала в руки всі козирі, яких бракувало для ідеальної партії. «Абсолютно правильно, кошеня». «Вона хитра, але ми з тобою хитріші».
Даша не стала влаштовувати скандал одразу. Вивалювати підслухану розмову Юрію наодинці було безглуздо. Він би сказав, що їй почулося, що вона вириває з контексту, що Карина так бравує від болю.
Ні, таку операцію треба було проводити публічно, з максимальним охопленням глядачів. Недільний вечір виявився ідеальною декорацією. Зінаїда Аркадіївна заявилася в гості, притягнувши з собою пакет пиріжків, щоб підгодувати бідолашну Кариночку.
Юра сидів у кріслі, втомлений після поїздки на будівельний ринок. Карина лежала на дивані у вітальні, обклавшись подушками в черговому шовковому чомусь. Настя сиділа на килимі й малювала в альбомі.
Фломастер у її руці час від часу поскрипував по паперу. Карина скривилася. «Дашо, ну скажи своїй дитині, щоб вона не скрипіла!» — театрально простогнала гостя.
«Мені цей звук просто по нервових закінченнях б’є». «І взагалі, вона миготить перед очима зі своїми дитячими малюнками». «Це нестерпно».
Зінаїда Аркадіївна тут же вступила в гру, як по нотах. «Дар’є, відведи дівчинку до себе». «Ти ж бачиш, Карині потрібен абсолютний спокій».
«Будь-яке нагадування про нормальне дитинство, будь-який звук дитини ранить її просто в розірване материнське серце». «Майте такт». «Нехай Настя посидить тихо у вашій спальні, поки гостя в залі».
Ніби за командою, атмосфера в кімнаті згустилася до консистенції бетону. Люстра під стелею, здавалося, презирливо мружилася. Даша повільно, з гідністю хижака, що виходить на полювання, закрила свій ноутбук…
