Ні скатертини, ні кришталевих салатниць. Поліна сиділа за ноутбуком, допиваючи вистиглий зелений чай. Сеня у своїй кімнаті дивився мультики.
Денис зупинився як укопаний. Його погляд заметався поверхнями. Витяжка, плита, раковина.
Ніде не було навіть натяку на приготування їжі. Не стояли сковорідки, не парувала каструля з картоплею. Повітря пахло засобом для чищення з ароматом лимона, а не смаженими відбивними.
Його обличчя витягнулося, брови поповзли вгору, збираючи лоб у глибокі борозни. — Поль, а де все? — вичавив він, вказуючи пальцем на порожній простір столу. Поліна неквапливо закрила кришку ноутбука.
— Що саме все? — Ну, їжа! — він сплеснув руками, ніби зіткнувся з кричущою несправедливістю вселенського масштабу. — День народження ж!
Де салати? Де м’ясо? Де пиріг, зрештою?
Я з роботи прийшов, утомлений як пес. Вона подивилася на нього знизу вгору. Темні очі Поліни були абсолютно спокійні, як поверхня глибокого озера перед бурею.
— Ти свої гроші на цей місяць уже проїв. Рівним, позбавленим будь-яких емоцій голосом промовила вона. — Продукти я купила тільки собі й дитині.
Ми з Сенею вже повечеряли. Денис відкрив рота, закрив, знову відкрив. Він нагадував рибу, викинуту на гарячий пісок.
— Ти… ти взагалі адекватна? — його голос зірвався. Він змахнув руками так різко, що ледь не змахнув зі столу горнятко. — Мати з сестрою їдуть, я пообіцяв їм застілля!
У повітрі зависла щільна важка пауза. Поліна навіть не кліпнула. Вона просто сиділа й дивилася на цього дорослого чоловіка, який усерйоз вважав, що світ має обертатися за клацанням його пальців.
Спокій дружини бісив Дениса ще дужче. Він чекав виправдань, чекав метушні. — А з якого дива ти їх узагалі запрошував? — поставила вона єдине логічне в цій ситуації запитання.
— Бо це свято, це традиція, а вони мої родичі! — заверещав Денис, хапаючись за голову. — Вони за п’ятнадцять хвилин будуть тут. Ми домовилися, що вони приїдуть привітати.
— Цікава виходить картина, Денисе. Поліна підперла щоку долонею. — Подарунок мені дарувати — це маркетинговий лохотрон, а стіл родичам накривати за мій рахунок — це священна традиція.
Я правильно розумію твою філософію? Ніхто зі мною застілля не обговорював, ніхто мене не питав, чи хочу я бачити гостей. Ти вирішив улаштувати банкет для своєї мами й сестри, не вклавши в це ні копійки.
Геніально! Денис метнувся до холодильника, розчахнув його з такою силою, що банки на дверцятах жалібно брязнули. Його погляд шалено сканував полиці.
На половині Поліни лежали залишки ролів, сир, зелень і запечатана пляшка кефіру. На його полиці гордо лежав зсохлий лимон і два сирітські яйця. — Ти мала приготувати!
Ти господиня тут чи хто? Він грюкнув дверцятами й навис над столом, спираючись на стільницю. Очі його налилися дурною злістю загнаного в кут невдахи…
