Подарунок на день народження — це звичайнісінький маркетинговий лохотрон, Поліно. Гроші на вітер. Усілякі пилозбірники, брязкальця, сертифікати на масажі.
Чистої води виманювання коштів у населення. Я в цьому цирку брати участь відмовляюся. Поліна завмерла біля раковини.
Струмінь теплої води бив просто в центр перевернутої чашки. Бризки летіли навсібіч, осідаючи дрібними краплями на рукавах її домашньої сорочки. До дня народження залишалося рівно два тижні.
Вона вимкнула кран. Повільно витерла руки вафельним рушником. На кухні гудів холодильник, а з дитячої долинало тихе бурмотіння шестирічного Сені, захопленого конструктором.
— Тобто подарунка не буде, Денисе? — уточнила вона, акуратно складаючи рушник в ідеальний квадрат. — Я ж зрозумілою мовою пояснив. Денис проковтнув шматок м’яса й запив його вишневим нектаром просто з картонного пакета.
— Треба бути вище за цю споживацьку мішуру. У нас бюджет. Треба думати про капітал.
Копимо мені на нову машину. Без образ. Ти сама казала, що час міняти цю нашу розвалюху.
Він відрізав іще один шматок м’яса, відправив його до рота й уткнувся в екран смартфона, всім своїм виглядом показуючи, що аудієнцію завершено. Головний економіст родини виніс свій вердикт, і оскарженню він не підлягав. — Без образ, — луною повторила Поліна.
Дорослі люди. Капітал. Я тебе почула…
