Ні, не з тією світловолосою молодою вертихвісткою з поліклініки, а з витонченою дорослою дамою. Вони разом весело виходили з дорогого ресторану.
Так, удома знову були неприємні розбірки, але вже тільки злим шепотом, щоб не розбудити Поліну. І знову Михайло слізно клявся, що більше такого ніколи в житті не повториться. І Аня знову змусила себе проковтнути образу й повірити.
А потім було ще кілька подібних неприємних і принизливих пояснень. Аня спочатку вірила, а потім уже й перестала вірити його порожнім словам. Вона просто жила з чоловіком в одній квартирі виключно заради здоров’я доньки.
І роки тихо й непомітно йшли своєю чергою. А Поліна виросла справжньою розумницею й невимовною красунею. Зі здоров’ям у неї, слава Богу, все було просто чудово.
Після закінчення школи донька вступила до столичного економічного вишу й поїхала від батьків. Приїздила додому вона тепер тільки на канікули та зрідка на великі свята. А Анна з Михайлом щосили намагалися показати дитині, що в них усе гаразд.
Більше, звісно, старалася заради цього Анна. Вона навіть по закінченні довгих років пам’ятала той пережитий жах, коли доньці стало зле. Їй постійно думалося, що страшний напад може легко повторитися.
А Михайло так і жив виключно у своє егоїстичне задоволення. Він уривками заводив романи то з медсестрами, то просто на стороні. І навіть іноді взагалі не ночував удома, посилаючись на чергування.
З роками він остаточно впевнився в тому, що йому тепер завжди все сходитиме з рук. Він точно знав, що Анна все стерпить заради улюбленої доньки. Вони, по суті, жили просто як чужі сусіди по квартирі.
Тільки перед донькою, яка приїздила, вони старанно зображали щасливу й люблячу родину. Анна кілька разів поривалася відкрити свою власну перукарню, але все якось не виходило. То вільних грошей на старт не вистачало, то часу на організацію всього цього складного процесу.
А Михайло так і працював звичайним дільничним терапевтом. Ні, лікарем він був вельми непоганим, але зарплата чомусь була не така вже й велика. Анна на своїй роботі з чайовими заробляла навіть більше за нього.
Чи вона просто чогось важливого не знала про його реальні фінанси? Так, вона справді багато чого тоді не знала. Потім несподівано з’ясувалося, що в Михайла на стороні вже є друга повноцінна сім’я.
Там навіть маленька позашлюбна дитина успішно підростає. Про цей шокуючий факт Аня дізналася зовсім випадково. Вона просто побачила чоловіка на вулиці з молодою жінкою й дитячим візочком.
Він гуляв із ними так само, як колись вони гуляли з маленькою Поліною. Анна все миттєво зрозуміла й не стала до них навіть близько підходити. Хоча Михайло її помітив у натовпі й знову боягузливо заметушився.
А ввечері Анна прямо й жорстко спитала його, чия це була дитина. Чоловік не став викручуватися й у всьому відверто зізнався дружині. Сказав, що секретарка головного лікаря нещодавно народила від нього сина.
От такий виявився немолодий і невтомний ходок. Самому вже сорок сім років виповнилося, а все туди ж — сивина в бороду, біс у ребро. Хотіла Аня з ним тоді одразу ж офіційно розлучитися.
Але тут радісна Поліна подзвонила й потішила гарною новиною. За місяць вона отримує червоний диплом і відразу йде до РАЦСу. Донька сказала, що вже подали заяву з її Дімою й у гості до них збираються.
— От доньку заміж віддамо й одразу розлучимося, — сухо промовила тоді Анна. — І щоб духу твого більше в моїй квартирі ніколи не було! — Май на увазі, — раптом діловито й нахабно відповів Михайло, — майно ділитимемо за законом.
— Я претендую і на свою законну частку цієї квартири. — На що ти взагалі претендуєш? — здивовано перепитала приголомшена Анна.
— Ця квартира дісталася мені від бабусі ще до нашого з тобою шлюбу. — Але я стільки сил і коштів у неї вклав за ці роки. Я дізнавався в знайомих юристів, ти мусиш мені компенсувати всі витрати.
— А що ти в неї вклав? — гірко всміхнулася Анна. — Пару цвяхів у стіну вбив, та й то зовсім криво.
— Гаразд, за ті криві цвяхи я тобі обов’язково заплачу. І от чомусь ні пекучої образи, ні болю більше не було в її душі. Усе всередині остаточно й безповоротно перегоріло.
Анна абсолютно спокійно сприймала і майбутнє розлучення, і нахабні претензії чоловіка. Вона просто неймовірно втомилася від усього цього багаторічного фальшивого шлюбу. Почувалася так, ніби їй уже виповнилося років сто.
А попереду було довгоочікуване й веселе весілля єдиної доньки. Так, відгуляли вони його дуже пристойно, багато й весело. З’їздили до столиці, познайомилися з інтелігентними батьками Діми, і все минуло нормально.
Молоді стали жити в порожній квартирі Дімової бабусі. Поліна та її чоловік разом успішно працюють в одній великій торговельній компанії. І неозброєним оком видно, що вони дуже-дуже щиро кохають одне одного.
Анна на весіллі крадькома раз у раз витирала сльози радості, що набігали. Аби тільки донька була в шлюбі значно щасливіша за неї саму. А потім після повернення нарешті сталося й офіційне розлучення.
Звісно, жодної частки від бабусиної квартири жадібному Михайлові не дісталося. Він забрав свій автомобіль, величезний плазмовий телевізор і ще щось із дрібних речей. Утім, Анні на ці побутові дрібниці вже було зовсім начхати.
Хай хоч усі речі з дому винесе, аби тільки назавжди пішов із її життя. Коли Михайло понуро збирав останні вузли, Анна стояла в передпокої й мовчки спостерігала за ним. Жінка ніяк не могла повірити, що з цим дріб’язковим чоловіком вона прожила стільки років.
«Так, це теж моє, це моя мама дарувала мені на день народження», — сказав Михайло наостанок. Із цими словами він обережно зняв зі стіни стару картину з морським пейзажем. Це була стара й уже місцями сильно потріскана картина.
Анна подумки навіть усміхнулася:
