Наступні тижні перетворили мене на справжню приватну детективку. Вівторки й четверги виявилися днями постійних побачень. Ресторани змінювалися виставками в артцентрах, а візити до дорогих бутиків чергувалися з романтичними прогулянками.
Я спостерігала, як мій чоловік купує коханці прикраси в бутику Chopard, розплачуючись карткою, про існування якої я навіть не підозрювала. Щотижневі букети для Регіни були розкішними композиціями, які неможливо було порівняти з тими п’ятьма тюльпанами із супермаркету, що діставалися мені на Восьме березня. Але справжній шок чекав на мене в заміському кінному клубі, де Маргарита Львівна значилася в правлінні.
Припаркувавшись біля огорожі, я стала свідком сімейної ідилії нового формату. Гліб і Регіна грали в теніс, демонструючи завидну фізичну форму й взаєморозуміння. А на терасі за столиком сиділи обидва Сіверцеви в компанії представницького чоловіка.
То був Віктор Дорохов власною персоною, якого я впізнала за фотографіями в ділових журналах. Ігор Павлович тиснув йому руку з тим особливим запалом, який з’являється під час укладання вигідної угоди. Вони спостерігали за парою, що грала, і про щось жваво розмовляли.
Маргарита Львівна торкалася руки Регіни з материнською ніжністю, тією самою, якої я від неї ніколи не удостоювалася. Пазл склався остаточно. Це був не просто роман на стороні, а ретельно спланована рокіровка з далекосяжними наслідками.
Тієї ночі, лежачи поруч зі сплячим Глібом і слухаючи його мирне дихання, я вперше за довгі роки відчула не страх чи смуток, а чисту, концентровану лють. Увесь клан — чоловік, свекруха, свекор, коханка і її впливовий татусь — змовився проти мене. Вони планували викинути мене на узбіччя життя, звільнивши місце для вигіднішої партії.
«Якщо Гліб так любить гратися з грошима й зв’язками, — прошепотіла я в темряву спальні. — Що ж, доведеться навчитися грати за його правилами й переграти». Вранці, дочекавшись від’їзду чоловіка на чергову важливу зустріч, я наважилася на те, чого не робила всі вісім років шлюбу.
Я увійшла до святая святих — особистого кабінету Гліба. Ключ знайшовся під бронзовою статуеткою орла; я давно помітила це сховане місце, але мені бракувало сміливості скористатися знанням. Кабінет голови «Сіверцев Девелопмент» виявився банальним до позіху: шкіряні меблі з претензією на статусність, полиці з книжками про бізнес і стіни з фотографіями впливових партнерів.
Я попрямувала просто до нижньої шухляди письмового столу, адже саме там зазвичай зберігаються скелети в шафі. Перша знахідка змусила мене опуститися просто на підлогу. Це були банківські виписки з трьох рахунків, про існування яких я не підозрювала.
Кіпр, Швейцарія і ще якась екзотична юрисдикція тішили око астрономічними сумами. Десятки мільйонів перетворювалися на сотні з легкістю фокусника, який дістає кроликів із капелюха. У наступній папці виявилися документи компанії North Invest Holding.
Гліб ніколи не згадував про це дітище, хоча, судячи з паперів, був його одноосібним власником. Фінансові потоки через цю контору вражали уяву своїми масштабами. Папка зі зворушливою назвою «Особисте» містила колекцію чеків, від яких у мене перехопило подих.
Годинник Patek Philippe за три мільйони двісті тисяч гривень — я про таке придбання не чула. Відпочинок на Мальдівах, по шістсот тисяч за тиждень, ховався під виглядом відрядження. Прикраси від Cartier і Chopard, десятки покупок за останній рік — і жодного подарунка дружині.
Але головний сюрприз чекав у папці з невинною назвою «Юридичні питання». Листування з адвокатом Красновим детально описувало стратегії захисту активів під час розлучення. Схеми переведення грошей на підставні компанії читалися як інструкція з пограбування власної дружини.
Увінчувала це зібрання записка, написана знайомим почерком Гліба. У ній значилося: «Після розлучення — шлюб із Р. Д., злиття з „Дорохов Груп“, прогнозований прибуток — 300%». Він навіть шифруватися як слід не вмів, бідолаха.
Наступну годину я методично фотографувала кожен документ, кожен папірець і кожен запис. Руки тремтіли від адреналіну, але я змушувала себе бути уважною й акуратною. Треба було повернути все на місце, не залишити слідів, замкнути кабінет і сховати ключ.
До повернення Гліба я вже стояла біля плити, помішуючи соус для пасти. Я мала вигляд зразкової домогосподарки, без жодної думки в голові. «Як минув день, любий?» — спитала я, накриваючи на стіл із милою усмішкою…
